Переяслав-Хмельницькі єпархіальні відомості

Святитель Іоан Золотоустий звертався до мирян такими словами: «Прийди і навчайся у іноків. Це світильники, які сяють по всій землі, стіни, які охороняють міста. Вони для того і віддалились в пустелі, щоб навчити і тебе ненавидіти суєту мирську. Вони, як мужі, міцні, можуть насолоджуватись тишиною і серед бурі, а тобі, спокушуваному з усіх сторін, потрібно заспокоїтись і хоча б трішки відпочити від безперестанного припливу хвиль.

Отже, ходи до них частіше, щоб очистившись їх молитвами і настановами від безпреривних скверн, ти міг і це життя провести якомога краще і сподобитись майбутніх благ… монах і бідним і багатим дає дари, він одинаково щедрий для обох… Він являється загальним лікарем і для багатого і бідного»¹.

«Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною» (Мф. 16. 24).

«Якщо хочеш бути досконалим, піди продай добро твоє, і роздай убогим, і матимеш скарб на небесах, і приходь і йди слідом за Мною»(Мф.19.21).

«Коли хто приходить до мене і не зненавидить батька свого і матері, жінки та дітей, братів та сестер, та ще життя свого, той не може бути Моїм учеником. І хто не несе хрест свій, і не йде слідом за Мною, той не може бути Моїм учеником» (Мк. 14. 26-27)

Ці слова є підтвердженням того, що чернецтво є встановлення Божественне. В цих словах Христа Спасителя і полягають умови з яких складаються основні обітниці чернецтва.

Виникнення чернецтва з часів святих апостолів, просвітлення засновників древніх монастирів Святим  Духом, дарування благодатних дарів з-поміж кращих представників чернецтва всіх віків – все це може змусити нас сказати, що, Святий Дух постійно, через всі віки християнства світив на чернецтво. Христове вчення, Боже вчення про іночество, про цю науку із наук – як виражаються святі отці про цю Божественну науку, викладено преподобними ченцями з усією чіткістю в їхніх Богодухновенних писаннях. Всі вони засвідчують, що встановлення чернецтва, цього надприродного методу життя, ніяк не справа людська, воно діло Боже.

«Це життя, будучи надприроднім, не може бути справою людською, отже не може не бути справою Божою»

Багато святих отців порівнювали чернецтво з подвигом мучеництва. Як мучеництво, так і чернецтво, не є людська видумка, а дано людству Господом і основою є одні й ті ж заповіді Христа Спасителя. Подвиг мучеництва і чернецтва є надприроднім і не може бути звершеним без всесильної Божої допомоги.

Мученики, залишивши всю «красу світу», віддали своє тіло на страждання і скріплювались Божою благодаттю, сподобляючись великих вінців.

Подібно мучеництву, чернецтво розпочинається відреченням від світу « за співдією Божою» повне розп’яття своєї душі і тіла для існуючих в ньому гріховних звичок і всеціла віддача себе волі Божій.

В цьому ми можемо переконатися прочитавши життя святих іноків Антонія Великого, Онуфрія Великого, Марії Єгипетської і багатьох інших².

Трапляється так, що багато противників чернецтва заперечували Боговстановленість цього образу життя, a інші нам скажуть, що християнство є релігія світла, весілля і радості, а чернецтво, все зводить в печаль і чорну одежу і що християнство є релігія життя і говорить про життя, а чернецтво все акцентує про смерть, і тільки про смерть.

Нам скажуть, що це не потрібно, та і Христос не вимагав ніякого подвигу – як аскетизм і подвижництво не вказані в Євангелії, що потрібно трудитися в сім’ї і в суспільстві, а не стінами монастиря.

Нам звідусіль нав’язують, що чернецтво э щось неприродне і протиприродне, тому що Бог дав людині світ, сім’ю, життя для насолоди, а чернецтво вимагає від усіх цих благ суворо відмовитися. Мало того, нас будуть переконувати, що подвиг чернецтва э наслідок самолюбства, турбота тільки про себе самого, перо своє власне спасіння, а не про ближніх і про світ, що це шкідливий подвиг, воно не приносить нікому користі і нікому не потрібен.

Все це є внаслідок довгого періоду атеїзму, а також частого спілкування з різногороду видів протистанства і сект, які виключили піст, вчення про подвиги про обітниці і чернецтво. Які дуже часто використовують засоби для вдоволення людської чутливості і цим самим приваблюють в свої сіті³.

При всіх цих запитах про користь ченців, нам варто згадати старозавітну історію про те,  як Авраам бажаючи врятувати нечестиві міста Содом і Гомору, просив у Бога часу щоб знайти хоча б десять праведників, і тоді вберегти ці міста від погибелі… мабуть кожен з нас зрозуміє важливість наявності праведних людей в сучасному суспільстві.

Ціль і зміст чернецтва для старця Софронія є повним всеможливим виконанням євангельських заповідей, котрі повинні стати для вірного «єдиним вічним законом всього його буття». Таким чином шлях чернецтва являється даруванням Святого Духа. Цей шлях являє собою образ життя, благовгодного Богові. Чернече життя являється жертвоприношенням Богу, яке прославляє Його Ім’я  і Чоловіколюбство.

Головною умовою і основою монаха є послух.

Дівство чи ціломудреність э другою умовою чернецтва.

Третьою умовою чернечого життя являється нестажання.

Догматичною основою цих всіх умов являється життя Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Таким чином монах живучи за цими трьома обітницями уподібнюється Христу, таким чином досягається ціль нашого життя⁴.

Кажуть – релігійне життя складалось і складається тільки на парафіях, і ці приходи можуть зробити й те, що робили монастирі. Але варто також відмітити й один безсумнівний і цінний закон життя, який підтверджується всією історією Церкви і донині підтверджується – в тих спільнотах і церквах, в тих народностях, де процвітало і процвітає чернецтво, де ми бачимо особливе прагнення до чернечого подвигу, в той же час процвітала і процвітає парафіяльне життя. І, навпаки, де не було і немає чернецтва, падало і падає приходське життя.

Монастирі – це як би запасні водойми живої води релігійного піднесення: вони оживляють висохлі пустелі духу мирського життя, вони дають оживляючу і спасительну вологу спраглим душам. Подивимось на племена, котрі за відсутності в них подвижницького духу і не давали монастирів і монахів, це збіднілі племена, серед яких, не тільки немає парафіяльного життя, але і взагалі релігійне життя проявляється ледь помітно. Подивіться на древні народності, колись славні в історії віри і благочестя, а якщо упадало серед них чернецтво, там неодмінно падало і взагалі життя духовне, релігійне й приходське. Такі нинішні несторіанці, копти, вірмени, а також і інші народності, які хоча й називаються православними, але без подвижництва і чернецтва, залишаються такими тільки в назві.

Мабуть не даремно Петро І усілякими способами намагався зупинити приріст насельників в монастирях і взагалі розповсюдження чернецтва на Русі обмежуючи ченців своїм духовним регламентом.

На відміну від протестантських вищих духовних осіб, в Православній Церкві від таких вимагається і вищий подвиг, такі обов’язково повинні мати чернечий чин. Тому й знають багато противників православ’я, що з падінням чернецтва і падає все православне: віра, життя, подвиг, смиренномудреність, богослужіння, покірність церковній владі…знають це – тому з великою лукавою злобою озброюються проти чернецтва.

В історії Христової Церкви, завжди, у дні гонінь і небезпеці для віри від ворогів і єретиків чернецтво давало безтрепетних і мужніх борців за Церкву. Не зв’язані нічим, вони вільно могли жертвувати собою в боротьбі з гонителями, і в дійсності нерідко жертвували й життям. Що несе нам майбутнє? Немає ознак, що воно принесе благо і спокій для Церкви. Але навпаки, багато ознак нам кажуть про те, що Церкву чекають тяжкі випробовування, що віра православна від своїх рідних синів зазнає ударів, і наклепи, і позбавлення прав, і розпочнуться на неї гоніння. І знову, велику допомогу вчинять їй подвижники, люди, котрі їй всеціло віддали і присвятили всі свої сили. Вони збирають, і зберігають, і здобувають тепер ті сили, котрі втіляться на справу боротьби за святині віри.

Військо, звичайно потрібно тільки під час війни, війни ж бувають рідко… але не мудра та держава, котра не готує військо у дні миру, так і чернецтво.

Отож, якщо відібрати подвижництво із області віри і Церкви, це однаково, що відібрати натхненність, вогонь ревності і захопленості від усякої справи. Чим благородніша справа, тим вища повинна бути в ній натхненність: не можлива без таких живих почуттів поезія, мертва наука, неможливі винаходи, мертвість слова, зів’яне суспільне життя, вгасне всяка боротьба і зникне всяка перемога. Відніміть подвижництво від релігії - і відразу стане в світі так мертво, холодно, безпритульно! Подвиг – це цвіт, це весна релігійного життя, а без цвіту нема й плоду.

Ще інакше заперечують подвижництво: подвижники – егоїсти, вони турбуються тільки про своє спасіння, а не про спасіння інших. Залиш, краще злий судде, залиш подвижників служити Богові, так як вони не заважають тобі служити ближньому, не заважай їм робити те, чого бажає їхня совість.

У них, як колись у Христа і апостолів, своя сім’я, своя братія, своя священна дружина, у них також турбота один про одного, з тією різницею, що якщо в сім’ї турбуються про своїх кровних і слідують за законами природи, то обителі приймають, люблять і заспокоюють чужих людей, котрих до того часу не знали й не бачили. Це більш висока школа любові, чим сім’я і коло близьких родичів.

Скажуть також що подвижники – це безкорисні, і непотрібні люди, якщо навіть і не шкідливі, то це часто нероби, які живуть чужими жертвами.. так, якщо користь вимірювати матеріальними благами, то це вірно. Але хто цінує перед Богом молитву за грішний світ, та цінує важливість значення доброго прикладу чистоти, стримання, терпіння, виконання добровільно прийнятих зобов’язань, смирення і готовність на допомогу ближньому, постійного духовного молитовного настрою, той таких жорстоких слів не вимовить.

А що подвижники живуть чужими жертвами, то це лиш, як ми багато разів помічали, говорять ті судді, котрі самі не давали на них ні однієї копійки. Ті ж, що жертвували і жертвують, зазвичай мовчать і не судять⁶.

Спаситель світу вказав два шляхи, два образи життя для віруючих в Нього: шлях або ж життя, яке приносить досконалість. Останній шлях і життя Господь назвав «унаслідуванням Себе» так як воно являється точним вираженням вчення, даного Господом, і усердним наслідуванням того роду життя, котре провадив Господь під час свого земного перебування.

Попри все це, не потрібно ставити під сумнів Боговстановленості і сімейного життя, яке в Христовій Церкві запечатується особливою благодатною силою – Таїнством святого Шлюбу. Життя, яке також веде кожне сімейство до спасіння, яке за словами Святителя Ігнатія (Брянчанінова) полягає у вірі у Христа Спасителя і життям за Святими Заповідями Божими, і в лікуванні покаянням – нестачі виконання заповідей.          Цими словами Святителя Ігнатія ми переконуємося у важливості як шлюбного так і чернечого життя, а особливо у ціні останнього.

Взагалі погляд сучасних мирян на ченців у великій мірі неправильний саме тому, що перші дуже відділяють себе від ченців, в моральному і в духовному відношенні. Між християнами, які живуть в монастирях, і християнами, які живуть серед світу найтіснішіший моральний зв'язок. Насельники монастирів не прилетіли туди з місяця, чи з якоїсь іншої планети; вони вийшли з середовища земного, грішного світу. Моральність, яку засуджують в монастирі, сформовувалась серед світу, плекається, підтримується зв’язками зі світом. Падіння духовності монахів знаходиться в тісному зв’язку з падінням духовності  мирян; падіння духовності в монастирях є прямий наслідок падіння духовності і релігії в середовищі світу. Чернецтво засновано на християнстві, укріплюється і тримається на ньому, зростає і слабне відповідно зростанню чи ослабленню християнства. Сутність справи – християнство: чернецтво – його вид, особливий вияв. Недуга – суспільна! Потурбуємся про це разом, і разом поклопочемося про зцілення цього недугу⁷.

Але буває особливий час, і особливі обставини, коли духовне життя наше підлягає небезпеці повного пригнічення. І тоді яскраво сяє перед нашими очима подвиг іноків, - і благо державі, народу, якщо в годину загального захоплення житейськими і тілесними турботами серед народу являються люди, котрі мовчки, в дусі віри, любові, смирення і терпіння віддаються служінні духу і являються земними Ангелами і небесними людьми. Це – монахи, монахині і монастирі. Кожний день мідним голосом дзвонів звіщають вони суєтним людям, що є Бог, небо, дух, молитва, подвиг, Божі заповіді, смерть, Суд, пекло і рай. В чорних одежах, в смиренному вигляді, хоча й рідко з’являються серед світу, більше того – одним своїм єством – вони безмовно проповідують і нагадують всім про вищий зміст існування людини. Вони являють як би втіленням сьогоднішнього уроку святого апостола «так чиніть, знаючи час, що вже пора нам від сну встати. Бо нині ближче до нас спасіння, ніж коли ми увірували. Ніч минула, а день наблизився: отже відкиньмо діла темряви і зодягнімось у зброю світла. Як удень, будемо поводитись благопристойно, не в розгулах і пияцтві, не в перелюбі й розпусті, не в сварках і заздрощах; а зодягніться в Господа нашого Ісуса Христа і піклування про плоть не обертайте на похоті» (Рим. 13,11-14).

Таких проповідників часто не люблять: невже ж той хто не дає спати сплячій людині, хіба ж він приємний їй?

------------------------------------------------------------------------------------------

¹.Святитель Игнатий (Брянчанинов). «Отечник» Сатись. Держава. - СПБ, 2006. – С. 214.

². Архимандрит Иоанн (Крестьянкин). Настольная книга для монашествуючих и мирян. Издательство «Отчий Дом», - 2006. – С. 163.

³. Игумен Марк (Лозинский). «Духовная жизнь мирянина и монаха.» По творениям и письмам святителя Игнатия (Брянчанинова). « Благо». - М, 2003. – С. 122 – 125.

⁴. Архимандрит Захария (Захару). «Христос как путь нашей жизни». – М, 2003. – С. 194 -196.

⁵. Преподобний Антоний Великий «Поучения» издательство Сретенского монастиря. – М, 2004. – С. 272.

⁶. «Училище Благочестия» издательство Свято-Успенской Почаевской Лавры, - 2005. – С. 319 – 321.

⁷. Святитель Игнатий (Брянчанинов) «аскетичиские опыти» собрание сочинений. Том I. Ковчег. – М, 2006. – С. 303 -304.

Ієродиякон Арсеній (Пожарний)