Переяслав-Хмельницькі єпархіальні відомості

23 січня 2009 року своїм указом за № 1 Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет підніс Димитрія, архиєпископа Переяслав-Хмельницького, вікарія Київської єпархії, ректора Київської Православнеої Богословської Академії, намісника Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря, голову Учбового комітету до сану митрополита.

Владика митрополит належить до тих архієреїв, які особливо не люблять про себе розповідати. Хоча його підвищення до сану митрополита багатьох здивувало, а де-які збентежено стали одні одних запитувати: "А хіба таке є митрополит і вікарний?". Чим більш мудрішою є людина, яка розуміє сенс цього земного життя, тим більш простіше, без пихатості, вона сприймає будь-які призначення та підвищення. Головне кредо, яке сповідує високопреосвященний Димитрій - це повністю працювати для Церкви, Богові і їй служити... Ось ми перед владикою в його робочому кабінеті і ставимо йому де-кілька запитань: Ваше високопреосвященство, як Ви зустріли підвищення до сану митрополита? Схвильовано. Розумію, що це за заслуги перед Церквою (про це йдеться в указі Святійшого Патріарха Філарета), але разом з тим знаю, що це ще більше накладає на тебе відповідальності. Є таке поняття в Пастирському богослів’ї, як пастирська відповідальність. Нажаль, зараз мало хто цю пастирську відповідальність відчуває. Коли мене піднесли у 2004 р. до сану архієпископа, йшов п’ятий рік мого архієрейства. Здавалося б нічого не змінилося. Я тільки прикріпив хрестика на клобук. Але думати так є легковажно і безвідповідально, бо будь-яке призначення, навіть і зовнішньо без будь-яких ознак, накладає на тебе велику відповідальність. Тим більше білий клобук, який, як на мене, повинні носити тільки предстоятелі. Але сформованої традиції у Церкві я не збираюся відміняти. Єдине, що білий клобук є марким, а в нас не так багато майстрів, щоб за ним доглядати, особливо за його формою, бо ж так можна носити й відрізок білої тканини на голові. Однак головне, щоб не забруднитися внутрішньо. Про це повинен пам’ятати кожний архіпастир і пастир. У багатьох зараз виникає запитання – А що буде з Вами дальше. Адже всім відомо, що митрополит не повинен бути вікарним? Справа в тому, що в нашій Православній Церкві Київського Патріархату існує незмінна традиція, що митрополит це швидше нагорода. Однак в інших Помісних Православних Церквах – по-перше, митрополити білого клобука не носять, і по-друге, керують єпархіями. Очевидно, що в такому стані я перебувати довго не буду. Звичайно, що багатьом не терпиться знати, що зі мною буде дальше? Розумію їхню збентеженість. Відповідь одна – надіюсь на Бога, Патріарха і Священний Синод. Вони вирішать моє подальше служіння в УПЦ Київського Патріархату. Чи можна це розуміти так, що Ви незабаром будите звільнені з посади ректора Київської Православної Богословської Академії? Я думаю, що декого це саме найбільше бентежить – митрополит і ректор?. Але це тимчасово. Слава Богу минає десятий рік мого ректорства, а це немало. Прошу таких не турбуватися й не поширювати різних пліток, тим більше, що нашу Церкву очолює мудрий Предстоятель і є Священний Синод. Повторююся ще раз. Тому про те, що буде зі мною дальше навіть часто й не думаю.  А що ж зараз є для Вас нагальним? Продовжую керувати Академією. Регулярно звершую богослужіння у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі. Готуюся до чергового засідання Учбового комітету, згодом Вченої Ради КПБА. Завершую працю над книгою про гетьмана Івана Мазепу і готую докторську дисертацію. Розмову вів Михайло Сивак